Голоси болю, голоси надії: як спогади очевидців надихнули молодь творити майбутнє
1. квітень, 2025 в 18:00,
Немає коментарів
Не кожна людина пам’ятає події, що відбувалися, коли їй було 5 чи 6 років. А багато з того, що формує наше уявлення про минуле, ми дізнаємося вже пізніше — з підручників, фільмів, художньої літератури.
Але є те, що ніколи не передасть жоден текст. Це — живий голос очевидця.
21 березня наші ліцеїсти мали змогу почути спогади про окупацію Криму, Донбасу, Херсона, про спротив на цих територіях від тих, хто був там, хто прожив ці події особисто.
Це були не просто факти. Це були слова, в яких звучали біль, розчарування, гірка туга за домом; слова, які не залишили байдужими юнацькі серця. Тим більше, що дехто з ліцеїстів знає цю реальність не з підручника, а з власної історії.
«Кожен народ кує свою долю сам, і тільки раби чекають, що хтось викує її за них», — писав Михайло Грушевський.
Цього дня ліцеїсти не лише слухали. Вони створили символічне дерево майбутнього: намальоване власноруч, з кольоровими листочками та квітами, на яких написали, чим вони хочуть бути корисні Україні через п’ять років, які рішення приймуть та які професії оберуть, щоб зробити нашу країну сильнішою, мудрішою, вільнішою.
Історія — не абстрактна наука. Це наш ґрунт. Це коріння, з якого проростає майбутнє.
І ми віримо, що саме ця молодь — наша надія, наш розквіт і наше “після перемоги”.